У вступному слові СВІТЛАНА ШАБАТ-САВКА окреслила місце фемінітивів у сучасному лінгвістичному просторі, схарактеризувала історію їхнього становлення та функціювання в українській мові, звернувши увагу на давні писемні пам’ятки, словникову фіксацію відповідних лексем і результати сучасних мовознавчих досліджень. Історична перспектива дала змогу простежити тяглість мовних традицій та увиразнити важливість наукового осмислення фемінітивів у контексті суспільних викликів.

Учасниці круглого столу, зокрема АМАЛІЯ РУСКАН, КАРИНА ВЕРЕГА, ТЕРЕЗА РОШКО, репрезентували власні лінгвістичні проєкти, присвячені особливостям творення та функціювання фемінітивів в українському й румунському мовному середовищі. У центрі уваги опинилися словотвірні моделі найменувань осіб жіночої статі, їхня нормативна кодифікація, суспільне сприйняття та комунікативна доцільність уживання в різних сферах спілкування. Особливий інтерес викликало зіставлення української та румунської мовних традицій, передусім практик найменування жінок за професією, посадою чи офіційним статусом. У румунському офіційно-діловому й дипломатичному дискурсі поширене використання маскулінних форм для називання жінок, зокрема в конструкціях doamna consul («пані консул»), doamna ambasador («пані посол»), doamna ministru («пані міністр»). В українській мові, відповідно до рекомендацій «Українського правопису», активно розвивається словотвірна практика утворення фемінітивів за допомогою продуктивних суфіксів: консулка, посолка, міністерка. Водночас поширення таких найменувань супроводжують дискусії щодо їхньої стилістичної доречності, усталеності та використання в офіційній комунікації.

Учасниці наукового заходу звернули увагу й на те, що використання фемінітивів пов՚язане також із традиційними формами ввічливого звертання. Зокрема, конструкції пані консул, пані посол, пані міністр можуть функціювати як етикетні найменування, у яких слово пані виражає пошану, а назва посади зберігає усталену форму. Отже, українсько-румунське зіставлення засвідчує, що вибір відповідних мовних засобів визначають не лише словотвірні можливості й граматичні норми, а й дипломатичний протокол, комунікативна ситуація та національні традиції мовленнєвого етикету.

Подібні науково-освітні ініціативи сприяють формуванню академічного середовища, відкритого до зіставлення мовних традицій та осмислення спільного й відмінного в українській та румунській мовх. Вони дають змогу здобувачам розвивати критичне мислення, удосконалювати культуру наукової дискусії та формувати важливі soft skills ‒ уміння аргументовано презентувати результати власних досліджень, виступати перед авдиторією й ефективно взаємодіяти в науковому середовищі. Такий формат роботи готує майбутніх філологів до професійної діяльності в багатомовному й полікультурному просторі, увиразнює актуальні проблеми сучасного мовознавства та відкриває перспективи наукового співробітництва й поглиблення українсько-румунського діалогу.